«Механізми міжнародного гуманітарного реагування у збройних конфлік-тах: порівняльний аналіз України та Палестини»
Автор: Наасані Мохаммад
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Міжнародні відносини
Інститут: Інститут гуманітарних та соціальних наук
Форма навчання: заочна
Навчальний рік: 2025-2026 н.р.
Мова захисту: англійська
Анотація: Проблематика міжнародного гуманітарного реагування у збройних конфліктах посідає центральне місце в сучасних міжнародних відносинах, визначаючи здатність глобальної системи своєчасно реагувати на масштабні гуманітарні кризи, захищати цивільне населення та мінімізувати наслідки насильства. Україна та Палестина є двома контекстами, у яких механізми гуманітарного реагування набувають особливої актуальності через інтенсивність бойових дій, складність доступу, політичні бар’єри та тривалу нестабільність. Попри розвинену міжнародно-правову базу, зокрема Женевські конвенції та резолюції Ради Безпеки ООН, практична реалізація гуманітарних норм наштовхується на проблеми політизації допомоги, обмеження доступу, безпекові ризики та недостатню координацію між aкторами [3]. Об’єкт дослідження – механізми міжнародного гуманітарного реагування у збройних конфліктах (війнах). Предмет дослідження – ефективність, особливості та проблеми реалізації механізмів міжнародного гуманітарного реагування у збройних конфліктах на прикладі України та Палестини. Мета роботи – дослідження механізмів міжнародного гуманітарного реагування в Україні та Палестині, виявлення їх особливостей, визначення напрямків вдосконалення. У роботі досліджено нормативно-правові, координаційні, фінансові та операційні механізми гуманітарного реагування, визначено ролі провідних суб’єктів гуманітарного реагування – держав, міжнародних організацій, національних неурядових організацій та ін. [1]. Показано, що, попри подібну кластерну структуру координації [4], системи України та Палестини функціонують у різних політичних умовах, що визначає специфіку доступу, фінансування та залучення локальних партнерів. Наголошено, що в Україні модель реагування еволюціонувала від фрагментарних екстрених заходів до інтегрованої системи планування, локалізації та спільного управління ресурсами. Підкреслено, що в Палестині гуманітарна система працює в умовах окупації, блокади та обмеженого суверенітету, що зумовлює провідну роль спеціалізованих агентств ООН, зокрема Агентства ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт на Близькому Сході, та обмежує можливості доступу міжнародних організацій [2]. Порівняльний аналіз показав, що ефективність гуманітарних механізмів залежить від координації між міжнародними та локальними aкторами, гнучкості фінансових інструментів, здатності системи адаптуватися до динаміки конфлікту та інтеграції інноваційних технологічних рішень. Водночас обидва контексти стикаються зі схожими викликами: політизацією допомоги, загрозами для персоналу, руйнуванням інфраструктури, дефіцитом ресурсів і нестабільністю фінансування. На основі проведеного аналізу визначено способи підвищення ефективності гуманітарного реагування: посилення локалізації та участі постраждалих громад, удосконалення правових механізмів відповідальності за порушення міжнародного гуманітарного права, розширення цифрового моніторингу, інвестування в логістичні та технологічні рішення, активізація дипломатичних зусиль для забезпечення доступу до населення та ін. Ключові слова – міжнародне гуманітарне реагування, збройний конфлікт, Україна, Палестина, гуманітарна допомога, міжнародні організації, координація. Перелік використаних літературних джерел: 1. Chernova A. Queering the Humanitarian Principles of Neutrality and Impartiality. International Review of the Red Cross. 2024. № 106 (925). P. 192-222. 2. Chung A. Humanising Interstate Affairs: Redefining Sovereignty for the Post-Modern Era. Aldea Mundo. 2016. № 21 (41). Р. 39-46. 3. Peters A. Humanity as the A and ? of Sovereignty. European Journal of International Law. 2009. № 20 (3). P. 513-520. 4. Stumpenhorst M., Stumpenhorst R., Razum O. The UN OCHA Cluster Approach: Gaps Between Theory and Practice. Journal Public Health. 2011. № 19 (6). P. 587-592.