Роль соціальних мереж у культурі скасування в сучасному українському суспільстві
Автор: Заліванська Аріана Василівна
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Соціологія
Інститут: Інститут гуманітарних та соціальних наук
Форма навчання: денна
Навчальний рік: 2025-2026 н.р.
Мова захисту: англійська
Анотація: У сучасному цифровому суспільстві соціальні мережі стали невід’ємною частиною комунікації, де феномен «культури скасування» (cancel culture) трансформується з інструменту громадського осуду в механізм регулювання соціальних норм. За даними досліджень, у західному дискурсі цей феномен асоціюється переважно з питаннями соціальної справедливості (Pew Research Center ), тоді як в Україні в умовах повномасштабної війни він набуває рис інструменту національної безпеки та інформаційного опору. Це актуалізує потребу в комплексному соціологічному аналізі ролі цифрових платформ, які виступають не лише середовищем, а й активним структурним чинником, що детермінує динаміку та наслідки публічного осуду. Відповідно до цього, «культура скасування» розглядається як цифрова трансформація практик остракізму, що базується на принципах соціального конструктивізму (Berger & Luckmann, 1966 ) та реалізується через механізми стигматизації ідентичності (Goffman, 1963 ). Специфіка функціонування цього феномену в Україні визначається впливом соціальних мереж (зокрема Telegram та Facebook) та домінуванням критеріїв патріотизму над універсальними етичними нормами, що формує запит на «цифрове правосуддя» в умовах кризи інституційної довіри. Об’єкт дослідження – культура скасування як соціокультурний феномен. Предмет дослідження – роль соціальних мереж у культурі скасування в світовому та українському сучасному суспільному просторі. Метою роботи є аналіз особливостей функціонування культури скасування (cancel culture) у сучасному суспільному просторі, включаючи український контекст, та визначення ролі соціальних мереж у цьому процесі. Результати дослідження: У першому розділі представлено теоретико-методологічні засади дослідження культури скасування. У ньому розкрито етимологію та історичну ґенезу поняття, проаналізовано соціологічні підходи до його вивчення (функціоналізм, теорія стигматизації, концепція паноптизму), а також здійснено порівняльний аналіз практик «кенселінгу» у західному та українському соціокультурних контекстах. Другий розділ присвячений вивченню впливу цифрових технологій на процеси осуду. У ньому з’ясовано роль соціальних мереж як активного інструментального середовища, охарактеризовано механізми алгоритмічного посилення конфліктів та проаналізовано специфіку управління контентом на різних платформах. У третьому розділі представлено результати емпіричного дослідження (якісного контент-аналізу коментарів у соціальних мережах), проведеного з метою виявлення особливостей реагування аудиторії на резонансні кейси (справи А. Білоуса та О. Арестовича). Визначено ключові змістові фрейми, емоційну динаміку та стратегії дії користувачів, підтверджено гіпотезу про домінування безпекових критеріїв над етичними в умовах воєнного стану. За результатами теоретичного та емпіричного аналізу сформовано висновки щодо трансформації «культури скасування» в Україні в інструмент національної самооборони та компенсаторний механізм правосуддя. Ключові слова: культура скасування, соціальні мережі, цифровий остракізм, соціальний контроль, інформаційна війна, стигматизація. Перелік використаних літературних джерел: 1. Berger, P. L., & Luckmann, T. (1966). The Social Construction of Reality: A Treatise in the Sociology of Knowledge. Anchor Books. 2. Goffman, E. (1963). Stigma: Notes on the Management of Spoiled Identity. Prentice-Hall. 3. Pew Research Center. (2021). Americans and ‘Cancel Culture’: Where Some See Calls for Accountability, Others See Censorship, Punishment.