Наставництво як форма роботи із дітьми в умовах війни
Автор: Повх Наталія Василівна
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Соціальна робота
Інститут: Інститут гуманітарних та соціальних наук
Форма навчання: денна
Навчальний рік: 2025-2026 н.р.
Мова захисту: англійська
Анотація: Повномасштабна війна в Україні радикально посилила вразливість дітей, особливо тих, які виховуються в інституційних закладах, позбавлені батьківського піклування, належать до категорії дітей-сиріт, внутрішньо переміщених осіб чи перебувають у складних життєвих обставинах. У цих умовах особливої ваги набувають форми персоналізованої підтримки дитини, що ґрунтуються на стійких довірливих стосунках з дорослим. Наставництво розглядається як інноваційний, але водночас уже апробований інструмент соціально-педагогічної допомоги, здатний компенсувати обмеження інституційного виховання, підтримати емоційне благополуччя, розвиток автономії та соціальних компетентностей дитини. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці українських і зарубіжних дослідників, присвячені змісту наставництва, його принципам, моделям і ролі в процесах деінституалізації та супроводу дітей, які залишилися без батьківського піклування або пережили травматичний досвід війни. У роботі проаналізовано вплив повномасштабної агресії Росії на становище дітей та зростання потреби в індивідуалізованій підтримці, розкрито нормативно-правові засади впровадження наставництва в Україні, а також узагальнено міжнародні підходи до організації наставницьких програм. Об’єкт дослідження: наставництво як форма соціально-педагогічної роботи з дітьми в умовах війни. Предмет дослідження: особливості організації та реалізації наставництва як форми роботи з дітьми в умовах війни. Мета дослідження: дослідити особливості реалізації наставництва як форми роботи з дітьми в умовах війни та визначити його ефективність у процесі соціалізації й психологічної підтримки дітей. Результати дослідження. У роботі розкрито сутність наставництва в контексті сучасної соціальної роботи з дітьми, визначено його принципи, основні функції, моделі взаємодії наставника й дитини та місце наставництва в процесі деінституалізації. Показано, що наставництво доповнює інституційні та сімейні форми виховання, забезпечуючи дитині стійкі емоційні зв’язки, розширення соціальних контактів і підтримку у плануванні майбутнього. Проаналізовано особливості виховання дітей в умовах інституційного догляду та їхні потреби в індивідуальній увазі, безпечних стосунках і постійному дорослому, на якого можна спертися в умовах війни. Емпіричну частину присвячено дослідженню реалізації наставництва на базі Калуського міського центру соціальних служб. Проведено, напівструктуроване інтерв’ю фахівців, задіяних у роботі з дітьми, які потребують підтримки. Встановлено, що наставництво сприймається фахівцями як ефективний інструмент посилення індивідуалізованої допомоги дітям, зокрема тим, хто пережив переміщення, втрату сімейного оточення чи тривалий досвід інституційного виховання. Разом з тим виявлено низку бар’єрів: недостатню регламентацію окремих аспектів наставницьких програм, обмежені кадрові й ресурсні можливості центрів соціальних служб, нерівномірність підготовки наставників, недостатню поінформованість громад щодо змісту та можливостей наставництва. Узагальнення результатів дозволило частково підтвердити висунуті гіпотези про те, що воєнні дії змінюють умови реалізації наставницьких програм та підсилюють потребу дітей у персоналізованій підтримці, а також про те, що наставництво може виступати дієвим інструментом деінституалізації, сприяючи соціальній адаптації, розширенню життєвих перспектив та психологічній стійкості дітей. На основі проведеного аналізу розроблено практичні рекомендації щодо розвитку наставницьких програм у громадах, удосконалення підготовки наставників, посилення міжвідомчої взаємодії та інформаційно-просвітницької роботи із залучення нових учасників до наставництва. Ключові слова: дитина, війна, наставництво, соціально-педагогічна підтримка, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, деінституалізація, інституційний догляд, центр соціальних служб, внутрішньо переміщені особи. Перелік використаних літературних джерел: Байдарова, О. О. (2012). Наставництво як форма соціальної підтримки випускників інтернатних закладів.Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Психологія. Педагогіка. Соціальна робота, (3), 64–67. URL:https://www.academia.edu/42304621 Academia Грицанюк, В. В. (2016). Наставництво як форма підготовки дітей-сиріт до самостійного життя. Соціальна робота в Україні: теорія і практика, (3– 4), 44–51. URL: https://sci.ldubgd.edu.ua/handle/123456789/3382 Звєрєва, І. Д., Кияниця, З. П., Кузьмінський, В. О., & Петрочко, Ж. В. (2010). Оцінка потреб дитини та її сім’ї: від теорії до практики: Навч. посіб.: У 2-х част. К.:«Кожній дитині. URL:https://www.p4ec.org.ua/upload