«Стратегічна культура Ізраїлю в контексті ірано-ізраїльського конфлікту»

Автор: Павлишин Данило Іванович
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Міжнародні відносини
Інститут: Інститут гуманітарних та соціальних наук
Форма навчання: денна
Навчальний рік: 2025-2026 н.р.
Мова захисту: українська
Анотація: Магістерська кваліфікаційна робота присвячена аналізу стратегічної культури Ізраїлю в умовах нової фази ірано-ізраїльського протистояння 2023–2025 рр. Актуальність теми зумовлена переходом від «війни тіней» до відкритішого формату конфлікту після терористичної атаки Хамас на Ізраїль 7 жовтня 2023 р., активізації мережі іранських проксі-акторів (Хамас, Хезболла, хусити, шиїтські угруповання в Іраку), прямої ракетно-дронової атаки Ірану на Ізраїль у 2024 р. та сценаріїв можливого масштабнішого зіткнення у 2025 р. Ці події оголили межі традиційних підходів до стримування й регіональної безпеки та актуалізували потребу осмислення саме стратегічної культури Ізраїлю як чинника прийняття рішень у сфері безпеки та оборони. Об’єктом дослідження – стратегічна культура Ізраїлю як чинник формування та реалізації його зовнішньої політики. Предметом дослідження – виступає вплив стратегічної культури Ізраїлю на формування та реалізацію його політики щодо Ірану в умовах сучасного ірано-ізраїльського конфлікту. Мета – роботи полягає у комплексному аналізі того, як стратегічна культура Ізраїлю визначає його реагування на загрози з боку Ірану, зокрема після теракту Хамас 7 жовтня 2023 р. та прямих військових атак Ірану у 2024–2025 рр. У роботі розкрито поняття стратегічної культури як сукупності стійких історично сформованих уявлень, цінностей, наративів та моделей мислення, що визначають інтерпретацію загроз і характер стратегічних рішень держави. Проаналізовано формування ізраїльської стратегічної культури під впливом Голокосту, арабо-ізраїльських воєн 1948–1973 рр., геополітичного оточення ворожими чи потенційно ворожими режимами та моделі «держави в умовах постійної мобілізації». Особливу увагу приділено базовим елементам ізраїльської стратегічної культури – відчуттю екзистенційної загрози, принципу «ніколи знову», доктрині «залізної стіни», пріоритету превентивних ударів, технологічної та військової переваги, орієнтації на короткі й рішучі кампанії. Показано, як ці елементи проявляються в умовах загострення конфлікту з Іраном та його проксі після 2023 року [4]. У дослідженні проаналізовано доктрину ізраїльської безпеки та «іранське питання» як ключовий екзистенційний фактор ХХІ ст., стратегічний вимір американо-ізраїльських відносин, а також регіональну політику Ісламської Республіки Іран як головний зовнішній чинник еволюції ізраїльської стратегічної культури [1]. Окрема увага приділена феномену іранської «Осі опору» як багаторівневої мережі проксі-угруповань і її сприйняттю в ізраїльській стратегічній культурі як загрози існуванню держави [2]. Розглянуто особливості імплементації стратегічної культури [3] Ізраїлю в контексті ірано-ізраїльського конфлікту після подій 7 жовтня 2023 р.: реакцію на атаку Хамасу, багатофронтове гібридне протистояння, застосування превентивних і «асиметрично рішучих» дій, у тому числі щодо іранських ядерних та ракетних спроможностей. Методологічну основу роботи становлять історичний метод (для аналізу еволюції відносин Ізраїлю з Іраном і США [5] та формування стратегічної культури), системний підхід (дослідження стратегічної культури як цілісної системи наративів і практик), метод кейс-стаді (аналіз конкретних епізодів імплементації стратегічної культури у відповідь на дії Ірану та його проксі), порівняльний та нормативно-інституційний методи, а також методи аналізу й узагальнення. Наукова новизна роботи полягає в уточненні поняття «стратегічна культура» у застосуванні до ізраїльського контексту, у виокремленні ключових наративів та елементів сучасної стратегічної культури Ізраїлю в новій фазі ірано-ізраїльського протистояння, а також у з’ясуванні ролі США як важливого чинника імплементації ізраїльської стратегії стримування Ірану. Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні розуміння механізмів формування довгострокових безпекових стратегій малих і середніх держав за умов обмеженої ефективності традиційних інструментів колективної безпеки та постійного ризику «великої війни» Ключові слова – стратегічна культура, Ізраїль, Іран, ірано-ізраїльський конфлікт, зовнішня політика, безпека, Близький Схід, проксі-актори, ядерна програма, США. Перелік використаних літературних джерел. 1. Cohen, A. (1998). Israel and the Bomb. Columbia University Press. 2. IISS. (2022, 28 травня). Iran’s Axis of Resistance: Capabilities and Network Analysis. https://www.ispionline.it/en/publication/the-persistence-of-irans-axis-of-resistance-209812 3. Inbar, E. (2010) The Israeli Strategic Culture and the Iranian Nuclear Threat. Middle East Review of International Affairs Journal, 14(3). https://meria.idc.ac.il/journal/2010/issue3/jv14no3a1.html 4. Iroro, S. (2025). Multiplier Effects of the Israeli-Hamas War on Other Armed Non-State Actors in the Middle East. Journal of Contemporary International Relations and Diplomacy, 6(1), 21-39. https://doi.org/10.53982/jcird.2025.0601.02 5. Rynhold, J. (2021) The Future of US–Israeli Relations. Survival, 63(5), 121–146. https://doi.org/10.1080/00396338.2021.1982202