«Інформаційна безпека країн Балтії (2022-2025 рр): виклики та перспективи»
Автор: Десятниченко Ірина Віталіївна
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Міжнародні відносини
Інститут: Інститут гуманітарних та соціальних наук
Форма навчання: денна
Навчальний рік: 2025-2026 н.р.
Мова захисту: українська
Анотація: Інтенсифікація гібридних загроз визначає сучасний ландшафт загроз національному суверенітету демократичних держав.У науковому дискурсі фіксується концептуальна еволюція інформаційної безпеки: від технічного захисту даних це явище переосмислено як багаторівневу систему когнітивного захисту та гарантування суспільної стійкості. Для країн Балтії ця проблематика виходить за межі галузевого регулювання, набуваючи екзистенційног означення в контексті протидії експансіоністській політиці РФ. В основі оновлених стратегій Естонії, Латвії та Литви лежить концепція «всеосяжної оборони», яка забезпечує синергію захисту критичної інфраструктури з ментальною резильєнтністю громадян. Такий підхід докорінно змінив архітектуру регіональної безпеки, перетворивши інформаційний простір із допоміжної сфери на стратегічний плацдарм, від стійкості якого залежить стабільність усього східного флангу Європи. Об’єкт дослідження – інформаційна безпека в системі міжнародних відносин. Предмет дослідження – механізми формування та забезпечення інформаційної безпеки країн Балтії у 2022-2025 рр. Метою роботи є комплексне дослідження сучасних методів забезпечення інформаційної стійкості Естонії, Латвії та Литви у 2022–2025 рр. та визначення основних викликів і перспектив розвитку їхніх національних систем у контексті гібридної агресії Російської Федерації. Методологія дослідження базується на застосуванні комплексного підходу, що поєднує системно-структурний метод, кейс-стаді з метою оцінки конкретних моделей реагування, контент-аналіз і сценарне моделювання для прознозування розвитку безпекового середовища до 2030 року. У магістерській кваліфікаційній роботі проведено поглиблений аналіз еволюції інституціональної архітектури безпеки регіону. Встановлено, що у відповідь на ескалацію загроз кожна з країн сформувала унікальну модель адаптації, узгоджену з євроатлантичними стандартами та Директивою ЄС NIS2 [1]. Естонська модель характеризується техноцентричністю та фокусом на захисті цифрової екосистеми («e-Estonia») через діяльність Агентства інформаційних систем та Кіберпідрозділу Ліги оборони [2]. Литовська модель вирізняється високим ступенем мілітаризації, де ключову роль відіграє новостворене Командування кіберзахисту Збройних сил, що інтегрує кібероперації у військове планування [5]. Латвійська модель ґрунтується на концепції всеосяжної оборони з акцентом на стратегічні комунікації та жорстке регулювання медіапростору для протидії ворожим наративам. Значну увагу в роботі приділено ідентифікації та класифікації загроз. Визначено, що Російська Федерація застосовує комплексну стратегію гібридної війни, яка у досліджуваний період еволюціонувала від дезінформаційних кампаній до кібер-кінетичних операцій. Спектр небезпек охоплює масовані DDoS-атаки на державні реєстри, інструменталізацію соціальних розбіжностей (зокрема, через спекуляції на правах російськомовних меншин) та фізичний саботаж об’єктів критичної інфраструктури, насамперед підводних комунікацій. Доведено пряму кореляцію між інтенсифікацією кібератак на балтійську інфраструктуру та ескалацією бойових дій на українському фронті. У роботі детально проаналізовано феномен «балтійської моделі стійкості», яка базується на унікальній синергії держави, приватного сектору та громадянського суспільства. Виявлено, що інтеграція недержавних акторів у систему національної безпеки є не вимушеним кроком, а стратегічною перевагою регіону. Цей підхід дозволив реалізувати концепцію «багатосторонньої кібердипломатії» [4], перетворивши країни Балтії зі споживачів безпеки на експортерів експертизи. Також підтверджено ефективність стратегії превентивного фінансування: емпіричні дані свідчать про пряму залежність між зростанням інтенсивності інцидентів та збільшенням бюджетних витрат на кібербезпеку, які наближаються до показників провідних держав НАТО. За результатами проведеного дослідження розроблено практичні рекомендації та сценарні прогнози до 2030 року. Обґрунтовано необхідність переходу державних мереж до архітектури «нульової довіри», інтеграції штучного інтелекту в системи моніторингу загроз та законодавчого закріплення видатків на кібербезпеку на рівні не менше 2% ВВП. Запропоновано поглиблення регіональної координації в межах місій НАТО (наприклад, Baltic Sentry) для захисту вразливої підводної інфраструктури від диверсій. Імплементація цих заходів дозволить регіону зберегти стійкість навіть за сценарієм подальшої ескалації гібридного протистояння. Ключові слова – інформаційна безпека, країни Балтії, гібридні загрози, кібербезпека, резильєнтність, інформаційна стійкість. Перелік використаних літературних джерел. 1. Bendoraitis, N. (2025). NIS2 directive regulation and implementation in Estonia. Copla. https://copla.com/blog/compliance-regulations/nis2-directive-regulations-and-implementation-in-estonia/ 2. Estonian Information System Authority. (2024). Cybersecurity strategy 2024–2030: Cyber-conscious Estonia. ENISA. https://www.enisa.europa.eu/sites/default/files/ncss-map/strategies/reports/EE_NCSS_2024_en.pdf 3. Gorka, M. (2023). Baltic states cyber security policy: Development of digital capabilities in 2017–2022. Stosunki Miedzynarodowe – International Relations, 59(3). https://doi.org/10.12688/stomiedintrelat.17684.1 4. Kaljurand, M. (2023). Taking stock of Estonia’s multistakeholder cyber diplomacy. In I. Johnstone, A. Sukumar, & J. Trachtman (Eds.), Building an international cybersecurity regime (pp. 238–257). Edward Elgar Publishing. 5. Ministry of National Defence of Lithuania. (2025). National threat assessment 2025. Vilnius. https://kam.lt/wp-content/uploads/2025/03/2025-GR-ENG-02-21-El-be-uzraso_.pdf