Дезінформація як інструмент реалізації зовнішньої політики Російської Федерації у ХХІ столітті
Автор: Хіхло Ярослава Юріївна
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Міжнародні відносини
Інститут: Інститут гуманітарних та соціальних наук
Форма навчання: заочна
Навчальний рік: 2020-2021 н.р.
Мова захисту: українська
Анотація: Хіхло Я.Ю., Кукарцев О.В. (керівник). Дезінформація як інструмент реалізації зовнішньої політики Російської Федерації у ХХІ столітті. Магістерська кваліфікаційна робота. – Національний університет «Львівська політехніка», Львів, 2020. Розширена анотація. З поширенням глобалізаційних процесів, розвитком інформаційних систем, зростає кількість використання дезінформації в інформаційному просторі. Поширення дезінформації (дезінформування) слід розглядати як спосіб, що чинить інформаційно-психологічний вплив на людину (групу людей) як таку, що уповноважена приймати рішення, засобом якого є використання спеціально модифіковано інформації, що має за мету формування в людей хибного та неправильного уявлення про хід певних подій, фактів, явищ. Російська Федерація у своїй зовнішньополітичній стратегії доволі часто використовує дезінформацію, яку фактично взяла на озброєння й активно використовує задля реалізації своїх цілей і завдань у дестабілізації міжнародних відносин. Науковці залежно від того, в якому аспекті розглядається дезінформація, відносять її до основних методів спеціальних інформаційних операцій, інструментарію інформаційної боротьби або інформаційної війни, до елементів оперативного чи стратегічного маскування [3, с. 79]. Дезінформацію автори британської парламентської доповіді Government Communication Service характеризують як «зумисне створення чи розповсюдження фейкової та маніпулятивної інформації, яке має на меті обманути чи дезорієнтувати певну аудиторію, завдати їй політичних, персональних чи фінансових збитків» [5]. Нині разом із поняттям дезінформації доволі часто можна зустріти поняття «непорозуміння» (misinformation), зокрема його часто використовують в офіційних документах на позначення явища, яке розглядається. Саме поняття misinformation використовувалося в англомовній літературі до початку 2010-х років, коли мова йшла про помилкову інформацію без наміру зашкодити – чутки, плітки, журналістські помилки [2, с. 25]. Об’єкт дослідження – дезінформація в зовнішній політиці Російської Федерації у XXI ст. Предмет дослідження – дезінформації як інструмент реалізації зовнішньої політики Російської Федерації у XXI ст. Метою магістерської роботи є дослідження дезінформації як інструменту реалізації зовнішньої політики Російської Федерації у XXI ст. З приходом до влади в Росії В. Путіна ним було взято курс на зміцнення і посилення російського впливу на міжнародній арені. Нове керівництво вирішило повернути Росії статус наддержави, яка має в обов’язковому порядку брати участь у формуванні основ світового порядку, що пояснювалось існуванням окремої «російської цивілізації» [1], під якою розуміється об’єднання людей за межами Росії, які так чи інакше включені в російський культурний і мовний простір. Нині дезінформаційні кампанії російської влади використовують як традиційні ЗМІ, так і Інтернет-медіа, включаючи платформи соціальних медіа. Для цього російські традиційні ЗМІ мають великі бюджети. Також активно використовуються соціальні платформи де створюються фальшиві акаунти з метою проведення дискусій в режимі онлайн з людьми з усього світу та з метою викликати сильні емоції [4]. Російські пропагандисти точно знають, як потужні колективні спогади можуть бути використані однаково ефективно для побудови національної ідентичності, формування упереджених забобонів, створення ілюзій для формування нового сприйняття внутрішнього населення чи роздуття хаосу на міжнародному рівні [6]. Кампанія Росії з дезінформації направлена не тільки на країни Заходу, вона активно використовується щодо країн пострадянського простору. Необхідно зауважити, що нині на пострадянському просторі основними факторам, що сприяють такій ситуації, є: зовнішня політика Росії, спрямована на перегляд існуючих міжнародних інститутів і норм; довгострокове прагнення Росії зберегти та посилити контроль над державами «близького зарубіжжя»; слабкість регіональних безпекових структур; дефіцит демократії в регіоні. Ключові слова: дезінформація, фейк, інформаційний вплив, Російська Федерація, імідж, фальсифікація, підміна, технологія, маніпулювання, засоби масової інформації. Перелік використаних літературних джерел 1. «Інтерпретації історії у політиці Російської Федерації як загроза національній безпеці України» : Аналітична записка [Електронний ресурс] // Інтернет-портал Національного інституту стратегічних досліджень. – 12.04.2019. – Режим доступу: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/gumanitarniy-rozvitok/interpretacii-istorii-u-politici-rosiyskoi-federacii-yak 2. Фейк: пропаганда, дезінформація та виборчий процес: як нам захистити демократичні практики? Аналітична доповідь / [за заг. ред. Дубова Д.Б.] – К.: ТОБ «Бидавництво Сталь», 2019. – 254 с. 3. Шлапаченко В. М. Дезінформація як спосіб інформаційнопсихологічного впливу / В. М. Шлапаченко // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. – 2013. – № 2. – С. 78–86. 4. Oliver Roeder. Why We’re Sharing 3 Million Russian Troll Tweets. [Електронний ресурс] / O. Roeder // Інтернет сайт журналу «FiveThirtyEight». – 15.11.2020. – Режим доступу: https://fivethirtyeight.com/features/why-were-sharing-3-million-russian-troll-tweets/ 5. The Government Communication Service [Електронний ресурс] // Government UK/ – 02.10.2019. – Режим доступу: https://www.gov.uk/ government/organisations/civil-service-government-communication-service 6. The Kremlin’s Obsession with Glorifying Falsified History [Електронний ресурс] // ISDS/ – 04.02.2020. – Режим доступу: https://icds.ee/en/the-kremlins-obsession-with-glorifying-falsified-history/